РА́ТНИЙ, а, е.
1. заст. Стос. до раті; // Признач. для раті. — Ратного чиншу брати з вас не стану. А тільки все залізо давать на військову поправу (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 364).
Ра́тні лю́ди — ратники, воїни. Спроби польських панів і Юрія Хмельницького захопити Київ не мали успіху: його захищав сильний гарнізон російських ратних людей і козаків (Іст. УРСР, І, 1953, 280).
2. уроч. Бойовий, воєнний. Людство ніколи не забуде великого ратного і трудового подвигу радянського народу і його Збройних Сил у Вітчизняній війні — війні проти фашизму (До 40-річчя Вел. Жовтн. соц. рев., 1957, 28); Помножим славу ратних армій У мирних подвигах труда! (Нех., Дивлюсь.., 1949, 5); На ратний клич у грізний час взялись за зброю ми (Гонч., Вибр., 1959, 327); // На якому відбувається бій, битва. На полі ратному бив він ворогів (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 22); // Стос. до війни (про час). — Час ратний, хто знає, чи пощастить вам ще тут побувати (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 454.