РАТОБО́РЕЦЬ, рця, ч.
1. заст. Ратник (у 1 знач.). Чути гомін, брязкіт сталі, Десь видзвонюють мечі, Одбиваючи навали, Рідний край стережучи. І скликає ратоборців — Дзвін його [Києва] в світи гуде!.. (Ус., Дорогами.., 1951, 114).
2. чого, уроч. Поборник, захисник чого-небудь. Максимович — невтомний ратоборець, пристрасний пропагандист дружби всіх слов’янських народів (Вітч., 3, 1968, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 454.