РАХМА́ННИЙ, а, е. Смирний, тихий; спокійної вдачі. Сліпому видно, рахманний отрок. Наче і не син Хмеля (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 90); Коню мій, рахманна тварино, З тобою в дитинстві я подружив! (Доб., Тобі, народе.., 1959, 39); * Образно. Ой ти, земле, люба земле, — всю ж тебе душа приємле [приймає]. Ти рахманна і пухка (Тич. II, 1957, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 456.