РВА́ЧКО, розм., рідко. Присл. до рвачки́й. Раптом десь збоку.. ревнули рвачко й загрозливо гудки повітряної тривоги (Крот., Сини.., 1948, 262); Рільник рвачко повернувсь до голови і щось сказав (Головко, І, 1957, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 463.