РЕБРИ́СТИЙ, а, е.
1. У якого випинаються ребра (у 1 знач.). Микола скинув сорочку, майку, підставив комарам та мошкам своє смагляве ребристе тіло (Збан., Курил. о-ви, 1963, 50).
2. Який має в своїй основі ребра (у 2 знач.). Мов кит-риба з перебитим хребтом, лежав у воді ребристий міст (Панч, На калин. мості, 1965, 106); Гнідий кінь з темною гривою тяг довгу ребристу гарбу (Дор., Не повтори.., 1968, 134).
3. Який має поверхню з виступами, гранями, нерівними краями. Хвилями сріблились ребристі співучі горби (Баш, На.. дорозі, 1967, 158); Ребристі хмари вподовж обрію розжеврілися, стояли, мов золоті гори (Гончар, III, 1959, 304); То були тихі прекрасні висілки з маленькими будиночками, що їжачилися під сірим небом гострими червоними покрівлями, встеленими ребристою черепицею (Загреб., Європа 45, 1959, 248); У патисонів форма тарілково-сплюснута, плоди невеликі, ребристі, блідо-зеленого забарвлення (Укр. страви, 1957, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 468.