РЕВ, у, ч.
1. Гучний, протяжливий крик тварини, тварин; ревіння. Чутно рев бидла і ржання коней, випущених на волю (Л. Укр., II, 1951, 203); Оголеними дорогами гонять маржину з полонини, і наповнюються шляхи ревом волів, дзвоном калатал, гейканням пастухів (Хотк., II, 1966, 267); * У порівн. Крики нелюдські, страшні до зір підіймає високих [Лаокоон], Мовби той рев, що жертвенний бик видає недобитий (Зеров, Вибр., 1966, 244); // Несамовитий крик, гвалт, лемент людини, людей. З боку міста залунали постріли, стало чути рев юрби (Тулуб, Людолови, І, 1957, 453); Ніде не співали, хоч і був Новий рік. Тільки здаля, з-поза річки, долинав часом п’яний фашистський рев (Довж., І, 1958, 307); // перен. Звуки, що нагадують гучний, протяжливий крик тварини, тварин; сильний шум, гуркіт. Він не боявся ані реву бурі, ані гуркоту громів (Фр., IV, 1950, 337); З ревом оглушливим хвиля страшенна об берег високий Билася там і солоною піною все заливала (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 107); Рев мотора віддалявся, поволі заглухаючи (Ле, Клен. лист, 1960, 132); Несамовитим ревом ревнули в порту сирени (Гончар, II, 1959, 48); Одного ранку Жменяк прокинувся від страшенного раптового реву канонади (Томч., Жменяки, 1964, 287); Мотор напрацював. Зі страшним ревом «яструбок» свічкою пішов у небо (Ю. Янов., І, 1954, 49); Величний рев органа наповнив усю церкву (Довж., І, 1958, 244).
2. розм. Голосний плач. Нестямний крик і рев Івася, мов батогом, стьобнув Горпині по ухові (Мирний, І, 1954, 266); Піднявся рев… Гірко ревуть діти… (Коцюб., І, 1955, 442).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 469.