РЕ́ВА, и, ч. і ж., розм. Людина, яка часто, багато плаче; плакса. — Що це у вас? Чого ти ревеш, рево? — пита, уступивши у хату, мати (Мирний, IV, 1955, 29); * У порівн. День почався суворою карою. Ладька, звичайно, ревів як рева, одбріхувався, просився і за кожною лінійкою вихоплював долоні (Мик., Повісті.., 1956, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 469.