РЕВНИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Щирий, завзятий прихильник кого-, чого-небудь. Ревнителі церкви несуть образи, гаптовані сріблом-злотом, бісером чудової оздоби (Довж., І, 1958, 43); Порівняно рідко поет [Т. Шевченко] вдається до згрубілих слів. Як правило, він їх використовує в описах свого нужденного солдатського життя та в згадках про ревнителів існуючого ладу (Мовозн., XVII, 1962, 74); Ревнителі класичних традицій у живопису з презирством поставились до картин Федотова, як написаних у народному дусі (Іст. СРСР, II, 1957, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 473.