РЕ́ВНІСТЬ, ності, ж.
1. Властивість за знач. ре́вний 1-4. Він похвалив Івана за ревність у краєзнавчій роботі (Кол., Терен.., 1959, 239); Не можна сказати, щоб після такого знайомства з історією католицької церкви Стаха перестала ходити у церкву.. Але її молитви втратили свою давню ревність, а сповіді — щирість (Вільде, Сестри.., 1958, 386).
2. розм., рідко. Те саме, що ре́внощі. Його жінка.. труїла йому найкращі і найлюбіші хвилини в житті. Її несита ревність не давала йому покою ні на одну хвилину (Мирний, III, 1954, 373); До пізнього вечора блукав Микола по лісу, терзаючись ревністю, роздумуючи над долею Оксани (Гжицький, У світ.., 1960, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 473.