РЕГОТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Однокр. до регота́ти. — А то мислимо хіба: з тельбухами вилетів у трубу! — Андрущенко, не втримавшись, коротко реготнув під стіл, немов чимось вдавився (Гончар, І, 1959, 34); — Не до танців зараз, — під’юджувала Оксана. — Знайшов чим хвалитися… — А от і знайшов, — реготнув матрос (Кучер, Голод, 1961, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 479.