РЕ́ГУЛА, и, ж., заст. Правило. — Вибачай, козаче, не то для тебе, і задля рідного батька не зміню своєї регули (Стор., І, 1957, 402); Це був молодий самовпевнений нахаба, який не знав про існування на світі якоїсь там гречності, якихось загальноприйнятих регул доброго поводження (Загреб., Шепіт, 1966, 247); // військ. Статут. — Мій побратим, кажу, першим викликався. Треба ж і мені озиватись, така вже козацька регула (Панч, Гомон. Україна, 1954, 19); — Ось тобі молодик. Бери його під свою руку і вчи козацької регули та звичаїв (Добр., Очак. розмир, 1965, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 480.