РЕЗЕРВА́ЦІЯ, ї, ж.
1. Збереження чого-небудь у резерві (у 3 знач.). Він виступає проти всіх заходів, спрямованих на ліквідацію фашистських резервацій (Смолич, Після війни, 1947, 72).
2. У деяких капіталістичних країнах — місце примусового оселення корінних жителів з метою загарбання у них кращих земель. — Нас, червоношкірих, — хто залишився живий, — загнали на ці невеличкі клаптики землі, що білі називають резерваціями (Кулик, Записки консула, 1958, 14); Довідавшись, що недалеко знаходяться резервації, в яких зібрані залишки вимираючого індійського племені чорноногих на чолі із вождем Імасізом, він виявив бажання їх відвідати (Рад. літ-во, 5, 1958, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 486.