РЕЗОНА́ТОР, а, ч.
1. спец. Пристрій або прилад для відтворення і підсилення акустичних, електричних та ін. коливань. Найпростіший спосіб зробити зал придатним для роботи в режимі природного звучання — надати сцені форми резонатора (Наука.., 8, 1970, 32); За твердженням реставраторів, резонатор має незвичайну форму. Посудина, заглиблена в товщу стіни на півметра, нагадує амфору (Веч. Київ, 8.VI 1968, 3); В її [кімнати] підлозі і стелі були резонатори, що виходили до однієї з стін, за якою в закритій ніші сидів писець (Бурл., Напередодні, 1956, 253); * У порівн. Щез ненастанний гуркіт вагона, що, як величезний резонатор, вбирав у себе всю складну мішанину звуків, викликаних рухом поїзда (Кол., Терен.., 1959, 148).
2. Порожнина рота, носа, грудної клітки, при зміні величини яких змінюється тембр голосу і звуків мовлення. Як і при читанні, при співах велике значення мають вправи для розвитку голосу, виголошення окремих звуків на середній висоті і використання голосових резонаторів (верхнього і нижнього), а також правильне посилання звуків у простір (Шк. гігієна, 1954, 149); Резонаторами мовного апарату служать порожнини, розташовані над голосовими зв’язками і під ними (Худ. чит.., 1955, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 488.