РЕЗОНЕ́Р, а, ч.
1. Літературний персонаж, що дає моральну оцінку вчинкам інших дійових осіб. Позитивний герой у сатирі нерідко виступає ще як резонер, а не активний борець із злом. Але це пояснюється лише творчою невправністю авторів (Рад. літ-во, 4, 1965, 36); // Актор, який виконує таку роль. З величезною силою виявлявся його акторський талант в найрізноманітніших ролях — комедійних, характерних, драматичних та в ролях резонерів (Збірник про Кроп., 1955, 246); Герой, зіграний Охлопковим, не був ні резонером, ні оперетковим любовником. Комізм викликали не епізодичні персонажі, а він сам (Мист., 3, 1963, 14).
2. Людина, яка має схильність до довгих повчальних промов і просторікувань. [Милевський:] Я не маю претензії на роль резонера, се роль нудна і в житті, і на сцені (Л. Укр., II, 1951, 30); В’язень тремтів під вовняною ковдрою. Що міг зробити силоміць напоєний, фізично виснажений резонер? (Кач., II, 1958, 328).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 489.