РЕКВІЗИ́Т, у, ч., спец.
1. Сукупність справжніх чи бутафорських речей, необхідних для вистави або кінозйомки. В реквізиті нашої кіногрупи був великий червоний прапор (Сміл., Сашко, 1954, 71); Увесь реквізит уже зібрано: Коромисла, глеки, тини… Скидальник Іван — буде Виборним (Цю роль він ще грав до війни) (С. Ол., Вибр., 1957, 107); Микоша й кілька хлопців поралися в купі театрального реквізиту. На підлозі, під їх ногами, валялося старе дрантя, що свого часу жертвували вихованці на гардероб для вистав (Полт., Повість.., 1960, 324); // Окремий предмет, потрібний акторові під час вистави або кінознімання. — Але навіщо ця чорна магія професору медицини? — запитав Шпаківський, втупившись у дикунський реквізит (Вол., Місячне срібло, 1961, 78); // Сукупність предметів, речей, які є у розпорядженні кого-, чого-небудь. До комфорту [курильні].. належить також ціла низка зелених столиків з потрібним для них реквізитом (Фр., VI, 1951, 220).
2. Обов’язковий елемент оформлення офіційних документів: дата, місце складання, підписи, печатка і т. ін. Зерно сильних пшениць, яке продає колгосп чи радгосп, повинно мати товарно-транспортну накладну, де, крім інших реквізитів, треба вказати назву сорту (Хлібороб Укр., 7, 1967, 13).
3. Вихідні дані книжки.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 493.