РЕКВІЗИ́ТОР, а, ч., спец. Той, хто розпоряджається в театрі чи на кіностудії реквізитом (у 1 знач.). Перукар вже клеїв бороду, реквізитор крутив мені цигарку, суфлер начитував скоренько забутий текст (Смолич, Театр.., 1940, 20); Реальний світ розкрився перед митцями в такій розмаїтості,.. що іноді здається, їм не потрібні вже більше ні гримери, ні костюмери, ні реквізитори (Довж., III, 1960, 141); Коли зйомки закінчилися, я забрав прапор з собою, сказавши, що сам нестиму його до реквізитора (Сміл., Сашко, 1954, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 493.