РЕ́КВІЄМ, у, ч.
1. Католицьке богослужіння над померлим. Над мертвими відправив реквієм ксьондз, що їхав верхи позаду війська і весь час, поки копали могилу, дуже нетерпеливився (Гжицький, Опришки, 1962, 191); * У порівн. В тиху даль В червоних зорях огняних Мільйонодужий ревний жаль Пливе, як реквієм, по них [бійцях], — З сердець батьків і матерів, З душі дітей рида (Мал., Звенигора, 1959, 317); Весь вірш [І. Франка з циклу «На старі теми»] звучить скорбним реквіємом тисячам тисяч руських жінок, що гинули під копитами половецьких коней, в татарському полоні (Перв., З щоденника.., 1956, 13); // перен. Те, що віщує кінець існуванню кого-, чого-небудь. Броньові кораблі там на морі — реквієм для піратів морів, тих, що вміють топити та бити лиш беззбройних, та й то не завжди (Сос., І, 1957, 494).
2. Багатоголосий циклічний вокальний чи вокально-інструментальний твір скорботно-патетичного характеру. Своєрідну пісню-реквієм невідомий автор присвятив пам’яті М. Дашкевича — партизана з’єднання Героя Радянського Союзу генерал-майора О. Сабурова (Мист., 4, 1965, 6); Пісня сосон схожа на квиління, на реквієм — вона завжди сумна. Сосни ніби скаржились, ніби просили чогось (Мушк., День.., 1967, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 492.