РЕ́ЛЯ, і, ж., рідко.
1. заст. Ліра. Дедалі моя популярність зростала. Купив собі у старця релю і вечорами на шкільних гонках виспівував під її звуки: «Катерино, вража мати», збираючи коло школи ярмарок (Вас., IV, 1960, 25); Просто перед нашою яткою сиділи кружком у поросі сліпі лірники, крутили свої релі й співали Лазаря (Панч, На калин. мості, 1965, 21).
2. перев. мн., діал. Гойдалка. Злетіли вгору бистрі релі, Обперлись ніжки об поміст (Рильський, І, 1946, 225); Посеред майдану аж дві релі — крутяться в брязкоті, в музиці (Головко, II, 1957, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 499.