РЕЛІ́ГІЯ, ї, ж.
1. Несумісні з науковим світосприйманням погляди та уявлення, в основі яких лежить віра в існування надприродних сил — богів, духів, душ, в їхнє панування над світом. Релігія є опіум народу (Ленін, 12, 1970, 133); — Я вільнодумний, — сказав літератор, — але релігія потрібна для моральності мужиків і жінок (Коцюб., III, 1956, 29); В історії людства релігія, будучи однією з форм суспільної свідомості, відігравала і продовжує відігравати реакційну роль, являє собою антинаукову ідеологію, що затемнює свідомість мас (Наука.., 4, 1957, 36); // Та чи інша віра; віросповідання. Католицтво і уніатство були оголошені єдино допустимими в Польщі релігіями (Іст. укр. літ., II, 1956, 585); В XIV ст. татарські феодали прийняли мусульманство і поширили цю релігію серед широких мас татарського населення (Іст. СРСР, І, 1956, 80).
2. чого, перен. Те, що сліпо наслідують, чому поклоняються. [Річард:] Ні, ви помиляєтесь. Не залицявся. Релігії краси при ній я вчився. Якісь зальоти я вважав би просто за профанацію (Л. Укр., III, 1952, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 498.