РЕМИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. Відригувати та повторно пережовувати проковтнуту їжу (про деяких жуйних тварин). Гей, із-за гори, із-за кручі, Скриплять вози, йдучи, Вози скриплять, ярма риплять, Воли ремигають (Укр.. лір. пісні, 1958, 537); Чорні важкі буйволи, ліниво ремигаючи, лежали в загородах у теплій багнюці (Гончар, І, 1954, 82); Соковита трава розпирає їм [коровам] боки, і вони ремигають, перемелюють те, що набрали за день у великі шлунки (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 200).
2. вульг. Їсти що-небудь (про людину). Балоун ремигав партику солдатського хліба (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 501.