РЕМІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до ре́мінь 1. Галка оглядалася по кімнаті, розгойдуючи на пальчику червоненьку, на тонкім ремінчику сумочку (Мушк., День.., 1967, 11); Зараз на ній було розстібнуте коричневе пальто з широким поясом, в руках невеличкий чемодан з жовтої шкіри, перетягнутий ремінчиком (Томч., Готель.., 1960, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 502.