РЕ́ПЕТ, у, ч., розм. Крик, зойк від болю, переляку і т. ін. Коли, нарешті, я здолав пересилити спазм і розтулив рота для перших слів, — з горла мого видерся якийсь страшний, надприродний репет (Смолич, Театр.., 1946, 9); // Сильний гамір, шум. З несамовитим галасом наїхали [цигани] в своїх халабудах у село, закололи на галяві панського підсвинка, а потім з не меншим репетом, аніж приїхали, знялися в дорогу (Стельмах, І, 1962, 565).
◊ Нароби́ти ре́пету див. нароби́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 509.