РЕ́ПЛІКА, и, ж.
1. Коротке висловлювання, зауваження одного співбесідника іншому з нагоди чого-небудь. Франчуків ще стояв кілька секунд у вичікуючій позі. Потім злісно рвонув з лавиці всі свої причандали і вийшов пріч, хрьопнувши дверима. — І корчмареві не заплатив — почулися окремі репліки (Хотк., II, 1966, 421); Генерали сіли поруч за столом, обмінювалися скупими репліками (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 319); Поспіхом, затинаючись, схлипуючи, Дем’ян розповідає. Дзевалтовський слухає й зрідка кидає короткі репліки: сволота… мерзотники… (Смолич, Мир.., 1958, 165); // Коротке заперечення, закид, зауваження, висловлені з місця ораторові. [Романюк:] Ми, як думаємо, так і говоримо. [Вітровий:] Не завжди. [Романюк:] На репліки не відповідаю (Корн., II, 1955, 238); — Попав пальцем у небо! — озвавсь від порога Бондаренко. Промовець від несподіванки трохи розгубивсь… Не відповівши нічого на репліку, говорив далі, хоч уже і без тої самовпевненості (Головко, II, 1957, 463).
2. Відповідь або заперечення, зауваження однієї дійової особи іншій у сценічному діалозі. Там, де актор позбавлений підтексту, він лише виголошує репліки, а глядач позбавляється співрежисури — в нього немає почуття радості та вдячності за співучасть у творчості під час сприйняття фільму (Довж., III, 1960, 248); Всі її ролі були чітко переписані власною рукою з довгими репліками партнерів та зо всіма авторськими і режисерськими ремарками (Мист., 1, 1956, 43).
3. юр. Заперечення сторони на судовому процесі. Заруба говорив тихо, не поспішаючи, але викладав суть справи стисло, передаючи точно всі прокуророві репліки (Кучер, Трудна любов, 1960, 243).
4. муз. Повторення музичної фрази іншим голосом чи інструментом або в іншій тональності. Раптом з’являються сухі короткі репліки флейт і скрипок на високому регістрі (Мист., 1, 1959, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 510.