РЕ́ПТУХ, а, ч., розм.
1. Широкий, але неглибокий мішок з кормом для коней, який прив’язують до оглобель. Я безнадійно набиваю рептух пирію, підв’язую коневі до оглоблі (Кос., Новели, 1962, 52); Старий стих, встав з воза, підійшов до коней і, прибравши рептух з січкою, все тією ж одною рукою поправив упряжку та натягнув віжки, готовий рушати в дорогу (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 22).
2. Вид плетеного з вірьовок мішка для сіна. Терешко важко скинув на плечі рептух сіна й мовчки поніс його до кошари (Епік, Тв., 1958, 397).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 512.