РЕСКРИ́ПТ, у, ч.
1. У дореволюційній Росії — доведений до загального відома лист царя на ім’я певної службової особи з покладенням на неї тих чи інших доручень, з висловленням подяки, оголошенням про нагороду і т. ін. Кріпосницький характер реформи, яка підготовлялася, цілком виразно був відбитий в царському рескрипті віденському генерал-губернаторові Назімову (Іст. УРСР, І, 1953, 463); В емігрантській пресі з’явився бундючно написаний в стилі царських рескриптів лист Петлюри до Огієнка (Еллан, II, 1958, 253); Половину коштів III Відділу його [Миколи І] таємної канцелярії він височайшим рескриптом повелів віддати на боротьбу, як він з презирством казав, з словесною пошестю (Рибак, Помилка.., 1956, 46); Він [Багратіон] замість дійової допомоги одержує накази і рескрипти, які збивають з пантелику й заважають діяти в його умовах і становищі (Кочура, Зол. грамота, 1960, 96).
2. У Стародавньому Римі — письмова відповідь імператора на подане йому для розв’язання питання, що мала силу закону.
3. У Західній Європі — акт монарха в деяких справах, що потребують його затвердження.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 513.