РЕСПУБЛІКА́НЕЦЬ, нця, ч., політ.
1. Прихильник республіки (у 1 знач). [Руфін:] Наступить той бог єдиний нам усім на шию, мов східний деспот. Ні, вже я волію державу навіть цезарів найгірших, — хоч я республіканець, як ти знаєш (Л. Укр., II, 1951, 351); Революціонер в політиці, полум’яний республіканець і непримиренний ворог пануючої аристократії, Петефі не міг не принести з собою нового погляду на мистецтво (Перв., З щоденника.., 1956, 115).
2. У буржуазних країнах — член республіканської партії… більшовики допускають угоди з буржуазними республіканцями тільки як «виняток» (Ленін, 14, 1971, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 514.