РЕТО́РТА, и, ж.
1. Скляна, фарфорова або металева лабораторна хімічна посудина грушовидної форми з довгим носком, повернутим убік; використовується для перегонки й розкладення речовини нагріванням. Пили мовчки. Стежили за тим, що відбувалося на столі. Там стояв штатив, підтримуючи реторту з рудою рідиною (Шовк., Інженери, 1956, 190); На довгому дощатому столі з перехрещеними ніжками вишикувались у ряд пробірки, колби та реторти, виповнені зразками грунтів (Збан., Переджнив’я, 1960, 8).
2. Вогнетривка посудина різних форм, в яку вміщують матеріали при їх нагріванні в промислових печах. При сухій перегонці дерева у великих розмірах беруть не скіпочки, а поліна. Ними наповнюють великі залізні посудини — так звані реторти (Уроки.. хіміка, 1956, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 516.