РЕФОРМА́ТОР, а, ч.
1. Особа, що проводить реформу в якій-небудь галузі. В літературі він [Т. Шевченко] був великий реформатор, творець нових напрямів, стилів, жанрів (Вітч., 3, 1964, 120); Ім’я К. С. Станіславського — великого реформатора сцени, видатного режисера, актора, творця системи — науки про закони сценічного мистецтва — широко відоме всьому світові (Мист., 6, 1965, 38).
2. Діяч або прихильник реформації. Левицький був православним і католиком, реформатором і протестантом, буддистом і магометанином разом (Скл., Карпати, II, 1954, 307); Особа чеського реформатора й проповідника [Яна Гуса] зацікавила Шевченка передусім своєю революційною діяльністю (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 519.