РЕЧОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до річ1.Відділ речового постачання; // В якому зберігаються і видаються речі. В роті ніхто не знав, що коли рота збиралася на фронт, на речових складах не знайшлося валянок об його нозі і рукавичок об руці — все на нього було завелике (Тют., Вир, 1964, 491); // Представлений річчю (речами), предметом (предметами); у вигляді речей. Якісно або щодо своєї форми гроші не мають меж, тобто є загальним представником речового багатства, бо вони безпосередньо можуть бути перетворені в усякий товар (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 136); Власник лотерейного білета, на який припав речовий виграш, може, за своїм бажанням, одержати вартість речового виграшу готівкою (Рад. Укр., 10.IХ 1958, 3); За характером знахідок київські скарби поділяються на речові й монетні. Перші, як правило, складаються із староруських ювелірних речей і предметів іноземного походження (Літ. Укр., 27.IV 1965, 4).
Речова́ кни́жка — книжка військовослужбовця, в якій ведеться облік постачання його обмундируванням, взуттям, білизною і т. ін. — Прошу, одержуйте своє обмундирування і речову книжку (Гончар, III, 1959, 330); Речови́й мішо́к див. мішо́к.
∆ Речове́ зна́чення сло́ва, лінгв. — значення основної частини слова на відміну від значення його формальної, або граматичної частини; Речове́ пра́во, юр. — частина цивільного права, що регулює правовідносини, які мають своїм предметом речі; Речові́ до́кази див. до́каз.
2. філос. Пов’язаний з матерією; фізичний. Пафос його [П. Тичини] образів — в розкритті краси реального речового світу, в передачі прекрасної гармонії його звуків і фарб (Поезія.., 1956, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 523.