РИДА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до рида́ти. Ридаюча дівчина і її старий батько були вже далеко (Фр., VII, 1951, 144); — Траам-та, трам-та, тру-ру-ру-ра-рам!.. — несподівано ударила в безлюдні далі, у синє небо могучими згуками походного маршу дзвінка, ридаюча мідь (Вас., II, 1959, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 532.