РИ́ПАННЯ, я, с. Дія за знач. ри́пати і звуки, утворювані цією дією. Всі відразу відчули, що нарешті буде порядок і вся ота біганина та рипання дверима наберуть якоїсь цілеспрямованості (Вільде, Сестри.., 1958, 106); Скрип і рипання збільшувалися, змішувалися з короткими людськими репліками, віддавалися глухим гулом початку робочого дня (Епік, Тв., 1958, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 537.