РИТМ, у, ч. Рівномірне чергування впорядкованих елементів (звукових, мовних, зображальних і т. ін.), циклів, фаз, тих чи інших процесів і явищ. Натиснув [Мстислав] на білу кнопку [магнітофона], і зразу ритми штраусівського вальса пролунали в кімнаті (Собко, Матв. затока, 1962, 59); У «Лісовій пісні», написаній і римованим і білим віршем, Леся Українка досягла вершин поетичної майстерності. Вона використовує найрізноманітніші ритми — від плавного, розлогого, що відповідає характеру розповіді, до прискореного, що відповідає ритмові танцю (Іст. укр. літ.. І, 1954, 670); Ритм спостерігається в русі планет, у зміні дня і ночі, в організованому трудовому процесі, у правильному чергуванні візерунків орнаменту тощо (Знання.., 10, 1967, 24); Дубов’яз окинув двір, мовби хотів ще раз пересвідчитись, що робочий ритм нічим уже не порушиться (Ряб., Жайворонки, 1957, 71); Для конституції організму надзвичайно характерним є ритм його життєвих процесів (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 152).
◊ Вхо́дити (увійти́) в ритм див. вхо́дити; Потрапля́ти (потра́пити) в ритм див. потрапля́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 542.