РИШТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1 неперех., буд. Ставити, зводити риштовання для чого-небудь. Скрізь робота кипить. Неспокійні, уперті в нас люди. Там риштують, а там Вже новий устає терикон (Бойко, Про 17 літ, 1958, 26).
2. перех., розм. Готувати, збирати, споряджати куди-небудь. А ну лишень риштуй воза, бо завтра треба вже по снопи їхати (Сл. Гр.); [Онися:] Іване, біда. Гайдамаків не вдалося замкнути в казармі, їх риштують у дорогу (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 99); // Забезпечувати, оснащувати і т. ін. що-небудь чимось. Чайки і байдаки спускали, Гарматами риштовали [риштували], З широкого гирла Дніпрового випливали (Шевч., І, 1951, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 547.