РОБІТНИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до робітни́к 1, 2, 4. Робітниці кинули роботу і пішли з фабрики (Н.-Лев., II, 1956, 99); Котра дівка робітниця — до тої берися. Але котра ледащиця — бігме, стережися (Коломийки, 1969, 250); А он біля дівчат походжає найстарша робітниця, вона настановлена, щоб глядіти, аби хто чого не зіпсував чи не вкрав (Л. Укр., III, 1952, 491); — Вдень я ходив до Вовчихи. Ми з її робітницею витрушували й вибивали килими й плахти та стирали пил з картин (Сміл., Сашко, 1957, 116); * Образно. Література, так як і наука сьогочасна, повинна бути робітницею на полі людського поступу (Фр., XVI, 1955, 13).
Ха́тня (дома́шня) робітни́ця — жінка, яка виконує всю хатню (домашню) роботу в кого-небудь за наймом. — Я тут [у Києві] із сорок восьмого, а сама кагарлицька… Спочатку Хрещатик відбудовувала, а потім у хатні робітниці дівчата підбили (Зар., На.. світі, 1967, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 585.