РОГО́ЖА, і, ж.
1. Цупка плетена з личаних стрічок тканина для упаковування або накривання чого-небудь; // Шмат такої тканини. Проїхали сани, накриті рогожею, з-під котрої червоніли коров’ячі туші. То везли до яток м’ясо на продаж (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 117); Тиждень промайнув як один день. З ранку до ночі Шевченко пиляв і стругав, збивав ящики, щось пакував або зашивав у рогожу (Тулуб, В степу.., 1964, 191); З кори лип виготовляють рогожі, мотузки та малярні щітки (Стол.-буд. справа, 1957, 9).
2. Груба, перев. полотняна матерія з шашковим переплетенням ниток. На козаку і рогожа пригожа (Укр.. присл.., 1955, 70); А Юріштанові то любо; якесь щемливе задоволенє [задоволення] в тім знаходив. Знають, мовляв, попа і в рогожі. Не дивися, як я вбраний, а дивися, хто я такий є (Хотк., II, 1966, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 592.