РОДОПЛЕМІННИ́Й, а́, е́, іст. Стос. до роду (у 1 знач.) і до племені (у 1 знач.). Сім’ї родових старійшин, племінних вождів і жерців захоплювали найкращі ділянки землі і перетворювалися в багату родоплемінну знать (Іст. СРСР, І, 1957, 12); Радянські етнографи завжди приділяли велику вагу процесам національного розвитку та особливостям національної культури окремих народностей, націй, дрібних родоплемінних груп (Нар. тв. та етн., 3, 1962, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 597.