РОЗ’Ю́ШИ́ТИ1, роз’ю́шу́, роз’ю́ши́ш, док., перех., розм. Розлютувати, розізлити кого-небудь. Вона молилася, щоби найяснішого тата ніхто не роз’юшив (Че-ремш., Тв., 1960, 118); — Розмовляли [відвідувачі] по-мадярськи, і це мене ще більше роз’юшило (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 308).
РОЗ’Ю́ШИ́ТИ2 див. роз’ю́шувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 871.