РОЗ’Ю́ШИ́ТИСЯ1, роз’ю́шу́ся, роз’ю́ши́шся, док., розм. Розлютуватися, розізлитися. — Він зчепився з різниками з бойні. Ті так роз’юшилися, що відірвали йому штучну ногу і тріснули нею по голові (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 258).
РОЗ’Ю́ШИ́ТИСЯ2, ю́ши́ться, док., діал. Розмокнути, стати грузьким (про грунт, дорогу і т. ін.). Дороги роз’юшилися, мов баговиння (Смолич, І, 1947, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 871.