РОЗ’ЯРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗ’ЯРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., перех. Розлютовувати, дуже злити кого-небудь. Летить [Турн], щоб потрощить Троян; І роз’ярив дружину злую (Котл., І, 1952, 278); [Голос:] Ай, що там робиться!.. Коні стають на диби… розбігаються. [Медвідь:] То колють коней шаблями в морди і під боки, щоб роз’ярить… (К.-Карий, II, 1960, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 872.