РОЗ’Я́ТРЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗ’Я́ТРИ́ТИ, я́трю́, я́три́ш, док., перех.
1. Спричиняти, викликати у чому-небудь запалення, біль, подразнення чимсь. Спечена рука не піджила. Щоб не роз’ятрювати, Христя пов’язала її лихенькою ганчіркою (Мирний, III, 1954, 81).
◊ Роз’я́трювати (роз’я́три́ти) ра́ну (ра́ни) див. ра́на.
2. перен. Необережними словами, діями змушувати знову відчувати, переживати щось важке, неприємне. Те, що вона сказала йому правду, ще більше роз’ятрю-сало його горе (Рибак, Час.., 1960, 406); Кожне слово, що нагадує йому про провал, тільки роз’ятрить болячку (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 38); // Тривожити, хвилювати (душу і т. ін.). Пісня не заспокоювала, а, навпаки, ще дужче роз’ятрювала їй душу (Шиян, Переможці, 1950, 155).
◊ Роз’я́трювати (роз’я́три́ти) ра́ну [в се́рці (душі́)] див. ра́на; Роз’я́трювати (роз’я́три́ти) се́рце див. се́рце.
3. перен. Підсилювати, загострювати чимсь яке-небудь почуття, бажання і т. ін. Люди припадали сухими устами до слизьких холодних стін, але це не зменшувало, а лише роз’ятрювало бажання пити (Збан., Між.. людьми, 1955, 72); Все ще роз’ятрюючи в собі образу на Марусю і жаль до себе, Ілько пролежав, аж доки на небі не проступили зірки (Панч, І, 1956, 540); За два дні Костеву цікавість знову роз’ятрила несподівана зустріч у місті (Донч., І, 1956, 58).
4. перен., розм. Сильно роздратовувати кого-небудь. — Говорити про це — тільки роз’ятрювати і себе, і когось (Стельмах, Правда.., 1961, 314); Бридкі пісні геть залу роз’ятрили, І захватом реве й буя жага… (Стар., Поет. тв., 1958, 193); — Це ви, Артамонови, спантеличили мене, Микита Ілліч роз’ятрив! (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 873.