РОЗБАЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Беззмістовно або багато балакати про що-небудь. На неї-то впало око Микольця. З нею найрадше гуляв він і розбалакував (Коб., III, 1956, 478); — Сказано — документи давай, а не розбалакуй! — Гнат підозріло глянув на Дорошеві окуляри.. — Хто тебе знає, що ти за людина (Тют., Вир, 1964, 117); // Витрачати час на пусту балаканину. — Геть, геть! Іди по-доброму, поки дрюком не прогнав.. Нічого мені з дурнями розбалакувати… (Мик., II, 1957, 32); Він не прийшов сюди розбалакувати і розводити спогади чи там охи та ахи, він прийшов з заздалегідь визначеною метою (Загреб., Шепіт, 1966, 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 601.