РОЗБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗБИ́ТИ, зіб’ю́ зі́б’є́ш, док., перех.
1. Ударяючи чим-небудь об щось чи упускаючи на землю, підлогу, порушувати його цілісність. Дружки беруть її [Марусю] попід руки. Тим часом татари розбивають вікна і вскакують у хату (Н.-Лев., II, 1956, 434); Не питаючись, чи Давид хоче вечеряти, тітка запалює на припічку трусок, ставить на нього пательню і розбиває крашанки (Стельмах, І, 1962, 139); Ми з братом жирували й розбили макітру з тістом (Тют., Вир, 1964, 18); Коло берега кригу розбив штормик (Ю. Янов., II, 1958, 188); // Ударяючи по чому-небудь, ділити, дробити, роздавлювати його на частини, шматки. Якийсь час працюють мовчки. Зет приносить нову брилу і знов розбиває її (Л. Укр., І, 1951, 447); Гірська земля тверда, мов камінь. Кожну грудку Катерина розбивала, розсікала на дрібні шматочки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 48); Микула виніс із хижі й розбив на дерев’яному чурбані дві корчаги — на цій землі вони батьку Анту не були потрібні (Скл., Святослав, 1959, 22); // безос. Дерево превисоченне було; його так до половини у мілку щепу розбило (Кв.-Осн., II, 1956, 414).
◊ Глек розби́ти див. глек; Ло́бом горі́хи розбива́ти — марно витрачати зусилля, час на що-небудь, займатись пустою справою. — А кажуть, що комендант до вас кожну ніч ходить. — Ну, досить лобом горіхи розбивати (Тют., Вир, 1964, 456); Розбива́ти (розби́ти) лід див. лід; Розбива́ти (розби́ти) око́ви (кайда́ни і т. ін.) — позбуватися того, що сковує чиюсь волю; звільнятися від чогось, подолавши чийсь опір. Ми розбили вже окови, Ворогів ми спиним сказ, Прапор наш, залитий кров’ю, Не одбить нікому в нас (Укр.. думи.., 1955, 372); Не насмілюються [люди] звести очі на Хо, глянути страхові в вічі… Хо знає, що тільки одиниці зважуються на це, а зважившись, знаходять силу розбити кайдани (Коцюб., І, 1955, 150); Розби́ти го́рщик (го́рщика) [з лемі́шкою] — те саме, що Глек розби́ти (див. глек). [Старшина:] Так кажи товком, за віщо там у вас взялося? З якого побиту горщика розбили?.. (Кроп., І, 1958, 504); Розби́ти макі́тру див. макі́тра.
2. Пошкоджувати, руйнувати, приводити до непридатного стану що-небудь поштовхами, ударами, струсом і т. ін. Буря розбила корабель, усі загинули, і тільки Євгешка врятувався (Донч., VI, 1957, 51); Козаки розбили винницю й випустили в мерзлі рівчаки спирт і вино (Ю. Янов., І, 1958, 88); Ось танк чорніє між ланів, не здатний вже до бою. Артилерист його розбив наводкою прямою (Сос., II, 1958, 262); // безос. Машину їхню розбило, шоферову дворічну дитину тяжко поранило осколком на руках у матері (Гончар, IV, 1960, 43).
3. Ушкоджувати, ранити, дуже забивати яку-небудь частину тіла. Ішли [заробітчани], розбиваючи ноги до крові (Гончар, Таврія, 1952, 5); Якийсь з москалів перечепив її на бігу, — зо всього маху вона грякнулася на землю, розбила ніс (Мирний, І, 1954, 66); // Уражати все або яку-небудь частину тіла, роблячи його нерухомим, безсилим (про параліч). Параліч розбив мою ліву руку. Тепер я не можу ні зігнути її, ні підняти вгору, і зовсім атрофувались нерви (Гур., Осок. друзі, 1946, 89).
◊ Розбива́ти ло́ба (лоби́) див. лоб.
4. Позбавляти кого-небудь сил, енергії; знесилювати, виснажувати. Так мене житє [життя] розбиває, та так опоясує горем, що ледво, ледво [ледве] тримаюся (Стеф., III, 1954, 102); Прочитавши це все, я почув до русинів несказанний жаль, котрий разом із страшною жарою зовсім розбив мене (Мак., Вибр., 1956, 224).
◊ Розбива́ти (розби́ти) се́рце (ду́шу) — завдаючи кому-небудь болю, страждань, робити його нещасним. [Тетеря:] Мамо, мамо!.. Хіба в мене не болить серце, як і в вас? Хіба ж нещастя не розбило мені серця? Ви втеряли [втратили] дочку, а я молоду жінку (Н.-Лев., II, 1956, 441); Чи то недоля та неволя, Чи то літа ті летячи Розбили душу? (Шевч., II, 1963, 262).
5. Завдавати поразки кому-, чому-небудь, перемагати когось, щось у боротьбі, битві. [Кривоніс:] Армаду кораблів султана, що розбивала великий флот венеціанців, ми скільки разів на попіл перетворювали… (Корн., І, 1955, 226); — Хтомочко, мій дорогий, якби бог дав хутчій розбити ворога і здоровому додому прийти… (Гончар, III, 1959, 204); // Здобувати перемогу у грі або в змаганнях; // Убивати, знищувати у битві, бою. Партизани напали на село. Фашистів розбили, а всіх коней забрали собі (Збан., Крил. гонець, 1953, 8); Савченко з передовими робітниками розбив охорону князя Кохана і взяв завод під опіку професійної організації (Стельмах, II, 1962, 194).
◊ На (у) прах розбива́ти (розби́ти) див. прах; У (в) пух і прах розбива́ти (розби́ти) див. прах.
6. перен. Перешкоджати у здійсненні, виконанні чого-небудь, робити неможливим це здійснення, виконання. Так стоять вони [солдати] насторожі, Розбиваючи плани ворожі, І гримить їх безсмертна слава (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 83); До останньої хвилі я справді гадав їхати з Вами в гори, а тепер гидка проза розбила усі мої надії (Коцюб., III, 1956, 293); Щось треба конечне придумати, аби загодя розбити всякі сходини між ними [Славком та Варварою] (Март., Тв., 1954, 320); // Припиняти вплив, дію чого-небудь. [Галя:] Давно б призналась!.. Так от воно що: тебе причарували чорні очі!.. Я зараз приведу Зіньку-шептуху, то вона скропить тебе водицею й розіб’є ті чари (Стор., І, 1957, 289); // Роз’єднувати, позбавляти можливості бути поряд, разом. Зашумів сокіл Із-за крутих гір, Розбив, розлучив Пару голубів (Чуб., V, 1874, 206); Зустріч відбулася серед хвиль, і плавці довго не могли схопитися за руки, їх усе розбивала хвиля, та нарешті їм пощастило (Ю. Янов., II, 1958, 190).
7. перен. Доводити неспроможність, помилковість певного твердження, переконання і т. ін. [Аркадій:] Ти блискуче розбивала опонентів, з почуттям великої гідності (Корн., І, 1955, 94); Успіхи в науці розхитували і розбивали релігійні казки про створення світу богом (Колг. Укр., 5, 1958, 43); Похмурий член комісії з мішками під очима люто ненавидів благообразного дідка в окулярах за те, що той недавно виступив із статтею в одному науковому журналі і розбив його теорію про походження скіфів (Тют., Вир, 1964, 61).
8. перен. Занапащати, марнувати що-небудь. [Кармелюк(твердо):] Ні, Марусе, того, що було, вже не вернути. Розбили наше щастя — вдруге його не стулиш (Вас., III, 1960, 237); — Коли б вам знищили п’ятнадцать років життя так, як розбили ви їх мені, то вам не захотілося б більше сміятись! (Собко, Справа.., 1959, 64); Безмірна терпеливість людини. Життя може забрати у неї найближчих, розбити кохання, украсти щастя, але людина лишається людиною (Стельмах, II, 1962, 226); // Псувати (нерви), погіршувати (настрій). Без виразного діла сидіти у Львові, то есе одно, що в Києві, — тільки нерви томити та розбивати (Л. Укр., V, 1956, 375); — Я хотів би зробити ваш скульптурний портрет, — із захватом пропонує Хома й розбиває дівчині настрій (Ю. Янов., II, 1954, 205).
9. перен. Порушувати що-небудь (гармонію, спокій, тишу і т. ін.). Каміння і скелі над берегом здавались ще більше нерухомими проти вічно живого, вічно рухомого моря, що при кождій хмарці, при кождій зміні небесного світла переміняло свій вид, але ніколи не розбивало гармонії картини (Л. Укр., III, 1952, 597); Мовчанку розбиває Василь, який вертається од комори (Мушк., Серце.., 1962, 112); Розбив, пронизав.. тишу несамовитий, тонкий і гострий, на одній високій ноті, вереск (Коз., Гарячі руки, 1960, 100).
10. перен. Розвіювати, робити непомітним що-небудь. [Ольга:] Я сама себе питаю: чого мені так тяжко, коли я одна у неньки, як один місяць в небі, одна я у батька.. — і все те не розбива моєї туги (Кроп., V, 1959, 116).
11. Ділити, розподіляти кого-, що-небудь на певні групи, частини. Командири сиділи в школі і розбивали нове поповнення по сотнях (Панч, І, 1956, 317); Розбив Шевченко бригаду на кілька ланок і велів одночасно будувати не одну, а п’ять хат (Ю. Янов., Мир, 1956, 100); Старший лейтенант розбив взвод на дві частини, залишивши два відділення в резерві і одне виславши вперед (Багмут, Записки.., 1961, 51); // Класифікувати кого-, що-небудь за якимсь принципом, за певними ознаками. Досліди, проваджені вченими різних країн, показали, що людей за їх реакцією на невагомість можна розбити на три групи. Одним невагомість подобається, іншим байдужа, у третіх викликає деякі неприємні явища (Рад. Укр., 5.IX 1962, 3); Від уміння [викладача].. розбити курс на ступені інформації, від майстерності, проявленої при складанні формулювань і контрольних запитань, залежить ефективність такого [програмованого] методу навчання (Наука.., 9, 1964, 20); // Розміщати, розташовувати що-небудь (перев. твори, друковану продукцію). В своєму листі Ви раєте уладнувати її [«Повію»] так, щоб можна було друкування розбити не більше як на дві книжки (Мирний, V, 1955, 360).
12. Розміряти, розплановувати ділянки землі. — На нашу думку, можна було б зробити так: розбити оцю площу перед Раківкою.. за принципом шахівниці (Трубл., І, 1955, 67); Улянка добре скопала город, розбила на грядки (Донч., IV, 1957, 99); Усю землю розбила [княгиня Ольга], уставила волості, погости, кожному дала урок і устав (Скл.. Святослав, 1959, 54); // Садити що-небудь на певній ділянці землі після розпланування. На майданчику для відпочинку розбивають квітники з однорічних і багаторічних квітів та квітучих кущів — спіреї, жасміну тощо (Хлібороб Укр., 9, 1964, 24); — Вирізуємо з поля шматок землі задля двору, громадським заходом збудуємо будиночок, розіб’ємо садок… (Мирний, IV, 1955, 327).
13. розм. Замінювати одні грошові знаки на інші. По обіді я попросив шойхета познайомити нас із фабрикантом… До речі, в мене й справа була — розбити крони на руські гроші (Досв., Вибр., 1959, 54).
14. також без додатка, розм. Грабувати кого-небудь; безчинствувати, чинити розбої. Вдень у яру сидять [розбійники], а вночі на здобитки йдуть, людей розбивають. Переймуть, хто їде, та й пограбують, а то так і вб’ють (Гр., II, 1963, 253); Довго розбивали вони [розбійники] по краю, а вкінці задумали зробити одне сміле діло (Фр., IV, 1950, 152); [Пані Люба:] А чи тобі ж, Кушнірук, за таке діло братися? На всю округу коваль був, гроші заробляв.. Пішов розбивати (Вас., III, 1960, 209).
15. З силою, різними рухами розсікати, розділяти що-небудь (воду, повітря і т. ін.). Не плаває — літає Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває (Вовчок, І, 1955, 91); Невеликими руками, мов ломаками, розбивав він чисту воду і подавався все вперед та вперед (Мирний, І, 1954, 248); Він курив папіроску за папіроскою і розбивав головою хмари синього диму (Коцюб., II. 1955, 167).
16. Розташовувати, розміщувати, влаштовувати в певному місці що-небудь (намет, табір і т. ін.). — Гей, розіб’є, Дніпро, Турчин скоро шатро На старім Запорізькому тирлі (Манж., Тв., 1955, 77); Дуб був тоді ще молодим, та вже крислатим, і не випадково під його густою тінню розбив свій намет великий гетьман (Цюпа, Назустріч.., 1958, 6).
17. розм., рідко. Розганяти по судинах (кров). — Кажуть, перець кров розбиває. А я його змалечку їм. Може, через те й рудий? (Тют., Вир, 1964, 95).
18. розм., рідко. Розправляти, розстилати (постіль). Славно розбила [Груня] постіль, покрила рядном, матір спати просить (Горд., II, 1959, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 603.