РОЗБРИ́КАНИЙ, а, е, розм., рідко.
1. Який розбрикався. * У порівн. Я став, мов розбрикане теля, що стукнеться лобом о стіну (Фр., IV, 1950, 221).
2. перен. Який виявляє норовистість, капризує. Нарешті трудящим терпець урвався, і вони закликали розбриканого кардинала до порядку (Мельн., Поріддя.., 1959, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 615.