РОЗБУНТУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., розм., рідко. Дуже схвилюватися, розтривожитися від чого-небудь; // Зняти бунт (див. бунт1). * Образно. [Любчик:] Ах, зачекайте! (Хапає хліб, розмотує свій рюкзак). Тут так розбунтувався, так розбунтувався… [Миколаш:] Хто? [Любчик:] Апетит (Баш, П’єси, 1958, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 618.