РОЗБУ́РКУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗБУ́РКАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.
1. Прокидатися від сну. Поки одні ще дрімали.., інші прокидалися вже.. По дворах скрипіли двері, ворота, де-не-де зачорніли вже людські постаті. Село розбуркувалося (Гр., II, 1963, 438); Тихо співав жалібну східну пісню молодий жіночий голос. Чужинець миттю розбуркався (Досв., Гюлле, 1961, 23); * Образно. Деякі дерева, заспавшися за довгу зиму, ще чорніли проти неба голим гіллям, але верба вже розбуркалася і скрізь простягала до сонця блідо-зелене листячко (Гр., II, 1963, 488).
2. перен. Виходити із стану спокою, задуми і т. ін. — А твой небагато буде? — спитав німець, беручись за пляшку. — Кий там біс багато! Що ж ми тілько по чарці і випили! — розбуркуючись мовив Яків (Мирний, І, 1954, 200).
3. перен. Пробуджуватися до дії, ставати діяльним, активним; // Пробуджуватися, виявлятися (про почуття, думки і т. ін.). В йому [писареві] розбуркалась вдача селянина, простого, непросвіченого (Н.-Лев., IV, 1956, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 618.