РОЗБУШО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., рідко, РОЗБУШУВА́ТИСЯ, уюся, уєшся, док.
1. Ставати бурхливим, неспокійним (про море, річку і т. ін.). Море було так розбушувалось від часу виїзду тьоті Елі, що тільки сьогодні встановилось (Л. Укр., V, 1956, 194); Антон похвалився, що весною Стрий як розбушується, то люди нічому не раді. На Заріччі затопляє половину села (Чорн., Визвол. земля, 1959, 164).
2. розм. Посилюватися, наростати, досягати у своєму вияві великої сили, інтенсивності (про почуття, стихійні сили і т. ін.). Важка неприязнь залягла між ними, яка Лагутіна більше дивувала, а в ньому [Степурі] раз у раз розбушовувалась жагучою ненавистю (Гончар, Людина.., 1960, 51); Буря дощова розбушувалася. Небо громом і вогнем розверзлося (Баш, На землі.., 1957, 60); — Війна, Зоєнько, взимку замерзла, як замерзає Азовське море, а потепліє — розбушується. Може, й з Лебединого нам доведеться драпати (Хор., Незакінч. політ, 1960, 61).
3. перен., розм. Почати бушувати, поводити себе нестримано, виявляючи гнів, роздратування. — Я не можу порушувати порядку. Тоді й інші хворі розбушуються, і їх пускай по місту гуляти (Хижняк, Невгамовна, 1961, 281); Як легко було стримувати себе ще кілька років тому!.. А вчора — ні сіло ні впало — перед Андрієм Петровичем розбушувався (Шовк., Людина.., 1962, 63); — Дарма що ото голова інеєм взялась, — додала Корніїха, — а на Центральній недавно так розбушувався, що дружинники й такого хотіли остригти, мені вже відбороняти довелось… (Гончар, Тронка, 1963, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 620.