РОЗВ’Я́ЗНО. Присл. до розв’я́зний. Парубки стоять осібно гамірним гуртом, поводять себе розв’язно, по-хутірському (Тют., Вир, 1964, 176); До кабінету ввійшло двоє — у кожного в руках злинялий фетровий капелюх, і ці двоє розв’язно наблизились до столу (Донч., VI, 1957, 521); — Це вже зовсім інша розмова! — цинічно й розв’язно відповів Федір. — Я дуже радий, що ти, нарешті, заговорила зі мною… (Ткач, Арена, 1960, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 642.