РО́ЗВ’ЯЗЬ, і, ж., с. г., збірн.
1. Розв’язані (звичайно для молотьби) снопи. Легко летіли снопи до подавальниць, які гострими серпами різали перевесла, золоту розв’язь блискавично підхоплювали подружки і кидали барабанщикам (Рад. Укр., 14.VIII 1949, 2).
2. у знач. присл. ро́зв’яззю. У незв’язаному вигляді, незв’язаним. Зрізує [жатка] стебла, відокремлює від них бур’яни і плутанину, формує зрізані стебла в порції і скидає їх розв’яззю на стерню (Колг. енц., І, 1956, 588).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 643.