РОЗВА́ЖЛИВИЙ, а, е. Здатний всебічно зважувати, обмірковувати що-небудь. Іван, як завжди розважливий, посилався на Карла Маркса і розсудливо доводив, що батьком революції є робітничий клас в цілому (Смолич, Мир.., 1958, 38); Керівник мусить бути розважливий і поміркований, чуйний до людського голосу, мудрий і сміливий (Чаб., Тече вода.., 1961, 189); // Який свідчить про розсудливість, сповнений розсудливості. Де й зникла та розважлива повільність, яка виробилася у нього, коли він сидів у сільраді та подзвонював телефоном у район (Кучер, Прощай.., 1957, 462); Розважливі, холодні припущення командира заставили Данька задуматись (Гончар, II, 1959, 97); Мова його була повільна, розважлива, але тверда. Він говорив про те, що добре знав, у що вірив (Мас., Під небом.., 1961, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 622.