РОЗВА́ЖНИЙ, а, е. Те саме, що розва́жливий. Завжди розважна і спокійна, вона, як тільки ввійшла, нервово запитала: — У в-вас х-х-тось є? (Хижняк, Тамара, 1959, 59); Гайчура, що взяв не одну фортецю, спалив не один маєток, став ще більш розважним, обережним у поводженні з ворогом — хитрим і непримиренним (Панч, Гомон. Україна, 1954, 401); Брат і Денис дають поради збоку Розважні й мудрі: старших поколінь Одвічне право… (Рильський, II, 1960, 121).
РОЗВАЖНИ́Й1, а́, е́. Який може розважати (у 2 знач.).
РОЗВАЖНИ́Й2, а́, е́. Якого можна ділити на частини, розважувати (див. розва́жувати1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 622.